Is it reasonable to give preferences to specific individuals providing legal services?

01.08.2013

Almost a month has passed after the Constitutional Court of Ukraine delivered resolution #6-рп/2013, which gives certain preferences to attorneys and states that only fees for the attorney’s services are considered as expenditures for legal services in commercial law process. “Law and Business” newspaper published a “set” of opinions. A comment by Konnov & Sozanovsky senior lawyer Alexey Pokotylo is among them. Please follow the link to read a full text in Ukrainian: http://zib.com.ua/ua/36322-advokati_providnih_yurfirm_prokomentuvali_svoi_preferencii_u.html

 


Олексій ПОКОТИЛО, старший юрист АК «Коннов і Созановський»:


— За великим рахунком, КС не міг дати іншого офіційного тлумачення положень ч.1 ст.44 ГПК, не розглянувши одночасно питання про конституційність самого обмеження, за яким до складу судових витрат на юридичні послуги, що підлягають відшкодуванню в господарському судочинстві, належать лише витрати на оплату послуг адвоката. Оскільки КС вирішив не виходити за межі конституційного звернення, він мусив виходити з недвозначних формулювань відповідних положень ГПК, який не визнає права на віднесення до судових витрат оплати послуг інших, окрім адвокатів,фахівців у галузі права.

При цьому КС доволі обережно висловився щодо використання законодавцем диференційованого підходу до визначення суб’єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування витрат на оплату їхніх послуг, а також щодо можливості в подальшому законодавчо врегулювати питання про відшкодування в господарському судочинстві витрат на оплату послуг, наданих іншими фахівцями в галузі права.

У результаті для клієнтів адвокатських об’єднань рішення КС не змінює нічого. Вони так само мають можливість претендувати на компенсацію витрат на послуги адвоката в господарських процесах, хоча на практиці мова зазвичай іде про компенсацію тільки частини таких витрат — з огляду на схильність судів обмежувати їх розмір. Суди при цьому посилаються на критерій розумної необхідності для кожної конкретної справи.

Якщо ж порушувати питання щодо обгрунтованості надання подібних преференцій адвокатам узагалі, то варто пам’ятати, що адвокатура на сьогодні день є фактично єдиним інститутом надання правової допомоги при вирішенні спорів у судах, який належним чином врегульований законодавчо, має систему допуску та перевірки кваліфікації кандидатів, а також механізми контролю за відповідністю діяльності захисників установленим вимогам. На противагу адвокатурі, здійснення юридичної практики іншими спеціалістами в галузі права не передбачає жодних законодавчих обмежень або контролю.

Тож найбільше запитань викликає саме диференційований підхід до визначення суб’єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування витрат на оплату їхніх послуг, про який зауважив у своєму рішенні КС. Пояснень цьому може бути багато, починаючи з банального браку часу або небажання законодавця запровадити уніфікований порядок для всіх видів судочинства. Також імовірним є навмисне збереження суворіших обмежень для відшкодування витрат на юридичні послуги в господарському судочинстві, де вони зазвичай набагато вищі, ніж у цивільному або адміністративному.