Qurrent questions of copyright protection in the internet: legal analysis of legislative initiatives

14.03.2016

This article is available only in Ukrainian language

Антотація:

Стаття присвячена актуальним питанням правового регулювання авторського права в мережі Інтернет, зокрема аналізуються питання захисту авторського права в Інтернет. Також розглянуто проекту закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет” № 3357 та проаналізовано його основні положення.

На сьогоднішньому етапі технологічного та інформаційного розвитку суспільства неможливо недооцінювати роль глобальної мережі Інтернет, у тому числі і в аспекті прав інтелектуальної власності. На шляху до гармонізації чинного законодавства України з Європейськими правовими нормами ключовою проблемою є відсутність чіткого механізму захисту авторського права в Інтернет та зростання кількості нелегального контенту у мережі Інтернет, що негативно впливає на імідж України та сприяє включенню нашої держави до “Списку 301”. Так, у 2015 році “Спеціальний Список 301” відніс Україну до переліку держав, щодо яких здійснюється “пріоритетний нагляд”, вказано на відсутність позитивних зрушень в імплементації ефективного механізму боротьби з Інтернет-піратством і відсутності механізмів притягнення до вторинної відповідальності та відповідальності третіх осіб, що сприяють відповідним порушенням.

Так, стаття 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права” (далі –“Закон про авторське право”)  містить виключний перелік дій, які можуть кваліфікуватися як порушення авторського права і/або суміжних прав. Закон про авторське право також визначає, що відтворенням творів є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Примірник твору - копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі. Таким чином, з аналізу цієї норми випливає, що розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного споживання, є їх відтворенням. А отже, суб'єкт авторського права має можливість відповідно до ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України використовувати свої майнові права інтелектуальної власності на твір, тобто виключне право дозволяти використання твору і право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі – забороняти таке використання.  

Серед найбільш поширених і дієвих способів захисту прав інтелектуальної власності в Інтернет можна виділити захист прав у судовому порядку. Так, відповідно до Закону про авторське право, у випадку порушення авторських прав суд має право постановити рішення або ухвалу про:

  • відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;
  • відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
  • стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
  • виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
  • заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;
  • вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження. 

Судовий захист прав інтелектуальної власності, які порушуються, зокрема, шляхом неправомірного використання об’єктів авторського права та/або знаків для товарів і послуг в Інтернет має свої особливості. Передусім, це пов’язано із специфічною формою надання інформації в Інтернет,  складністю визначення осіб, відповідальних за порушення прав інтелектуальної власності в Інтернет та ускладненою процедурою надання суду відповідних доказів факту вчинення порушення прав інтелектуальної власності. 

Серед правопорушень в галузі авторського права найпоширенішими є ті, що пов’язані з незаконним використанням виключних майнових прав авторів творів та незаконне розповсюдження творів. Так, прикладом зазначених порушень авторського права є розміщення без отримання відповідного дозволу автора або інших правовласників творів в Інтернет. Як уже зазначалося, наразі чинним законодавством не врегульований механізм притягнення до відповідальності осіб, наприклад, провайдерів та інших третіх осіб, які своїми діями чи бездіяльністю сприяють поширенню порушень авторських прав і Інтернет.

Саме тому довгоочікуваним кроком стало внесення на розгляд Верховної Ради проекту закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет” № 3357 (“Законопроект”). Законопроект розроблено на виконання статей 245-248 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми Державами-членами, з іншої сторони. Зокрема, його розробка передбачена Планом заходів з імплементації Угоди про асоціацію на 2014-2017 роки, затвердженого розпорядження Кабінету Міністрів України № 847-р від 17.09.2014 р.

Основна мета законопроекту: запровадження механізмів протидії порушенням авторського права і (або) суміжних прав в мережі Інтернет щляхом впровадження відповідальності власників веб-сайтів, що забезпечують можливість розміщення на власних веб-сайтах інформації користувачами веб-сайтів, а також відповідальності інформаційних посередників за невиконання вимог щодо усунення порушень авторського права і (або) суміжних прав, якщо відповідні суб'єкти були повідомлені належним чином про такі порушення.

Законопроект, серед іншого, передбачає наступні нововведення:

  • надання суб’єктам авторського права можливості вимагати від власника веб-сайту видалити або обмежити доступ до інформації, яка порушує їх авторські права;
  • накладення на власника веб-сайту або постачальника послуг хостингу зобов’язання  негайно видалити або обмежити доступ до інформації, яка порушує авторські права, у випадку отримання відповідної скарги від суб’єкта авторського права;
  • законодавче закріплення повноважень нотаріусів щодо забезпечення доказів в мережі інтернет шляхом складення відповідного протоколу, що містить опис інформації, розміщеної в мережі Інтернет, та до якого додаються документи, в яких зафіксована інформація, розміщена в мережі Інтернет;
  • притягнення до адміністративної відповідальності за невиконання власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу, вимог щодо видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або ненадання власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або інформації, що ідентифікує власника веб-сайту, який використовує послуги хостингудля розміщення та надання доступу до інформації, що порушує авторське право та (або) суміжні права,- штраф у розмірі від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
  • притягнення до адміністративної відповідальності за порушення власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу правил розміщення на власному веб-сайті інформації, яка ідентифікує власника веб-сайту або постачальника послуг хостингу; 

Так, власник веб-сайту має право звернутися електронною поштою до постачальника послуг хостингу з мотивованою заявою про відсутність заявленого порушення авторського права і (або) суміжних прав, вимагаючи відновлення доступу до інформації. Якщо заява відповідає вимогам, то постачальник послуг хостингу повинен надіслати електронною поштою копію цієї заяви суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години після її отримання. В свою чергу, постачальник послуг хостингу відновлює доступ до інформації не раніше ніж протягом 10, однак не пізніше ніж протягом 14 робочих днів з моменту надсилання копії заяви суб'єкту авторського права, якщо протягом цього строку суб'єкт авторського не надасть йому документи, які підтверджують ініціювання ним судового провадження з метою забезпечення захисту свого авторського права і (або) суміжних прав.

Незважаючи на позитивні цілі законопроекту його критичний аналіз дає змогу зробити висновки про неоднозначність та недосконалість деяких його норм. Так, наприклад, строк для видалення інформації з сайту в 24 години з моменту отримання скарги від суб’єкта авторського права не можна вважати достатнім для прийняття відповідного рішення. В той час як для відновлення доступу до інформації, у випадку відсутності доказів ініціювання судової справи про захист авторського права постачальнику хостингу надається строк до 14 робочих днів.

Неприйнятним вважаємо положення, згідно з яким скарга або заява вважаються отриманими власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу “у момент, зафіксований у позначці часу, що вказує на дату та час відправки електронною поштою скарги або заяви з накладанням на неї електронного цифрового підпису”. На практиці факт відправлення електронного повідомлення не завжди гарантує отримання цього повідомлення адресатом.

Законопроектом також не передбачена відповідальність суб’єктів за подання зави про порушення авторських прав, яка не відповідає дійсності. На нашу думку, з метою запобігання потенційним зловживанням з боку недобросовісних осіб, було б доцільно, щоб суб’єкт авторського права разом із скаргою надавав певні докази, що підтверджували б наявність в нього авторських прав на відповідні об’єкти авторського права. Можна звернути увагу й на неузгодженості термінології, так термін “постачальник послуг хостингу” не узгоджується з діючим законодавством в галузі телекомунікацій. Закон України “Про телекомунікації” містить поняття оператор та провайдер телекомунікацій.

На практиці виникає питання щодо практичної можливості притягнення до адміністративної відповідальності постачальника послуг хостингу або власника веб-сайту, якщо вони будуть юридичними особами, а не фізичними, зважаючи на те, що суб’єктами адміністративного правопорушення є тільки фізичні особи.

Узагальнюючи, хотілося б зазначити, що ми поділяємо думку практикуючих юристів, фахівців у галузі телекомунікацій та інтелектуальної власності і вважаємо, що, незважаючи на свої “благородні цілі”  проекту закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет” № 3357 потребує значного доопрацювання. Питання відповідальності провайдерів хостингу мають також бути врегульовані у законі “Про електронну комерцію” та у законопроекті “Про електронні комунікації”.